Минулого тижня на саміті ЄС-Китай було принесено не що інше, як безглузда спільна заява щодо клімату. Вчора ЄС капітулював перед США у питанні торгівлі. Це підкреслює ціну непродумування наслідків розрізненого підходу до відносин з Китаєм, не залишаючи йому іншого вибору, окрім як поступитися вимогам США. Наприклад: 📌Введення мит на імпорт китайських електромобілів у червні минулого року спровокувало взаємну ескалацію бар'єрів. 📌Санкції проти китайського та гонконзького бізнесу звинувачують у допомозі військовим зусиллям Росії, деякі з них ще минулого тижня, незважаючи на попередження Китаю про помсту. 📌Посилення критики підтримки Китаєм Росії навіть викликало публічний осуд з боку міністра закордонних справ Китаю Ван І на початку цього місяця. Ці кроки можуть бути цілком зрозумілими – ЄС боїться перемоги Росії у війні в Україні, тоді як Китай не хоче бачити її поразкою. А автомобілі є значною частиною промисловості ЄС. Але це важке місце буде важко продати дедалі більш розділеній Європі, де одні країни налаштовані прокитайськи (Угорщина, Іспанія), інші рішуче налаштовані проти (Франція, Нідерланди, Польща), а багато хто не зможе відокремити політику від торгівлі. Наступний раунд виборів до ЄС відбудеться не раніше 2029 року, і між цим і тим часом може статися багато чого. Але варто запитати, що виведе ЄС із нинішнього самотнього скрутного становища, коли він обирає союз із партнером, який тепер знає, що може ним скористатися.